Споживання собачого м’яса залишається частиною кулінарної спадщини в окремих куточках світу, хоча саме явище ніколи не було масовим навіть у тих країнах, де воно найбільш помітне. За оцінками міжнародних організацій із захисту тварин, щороку в Азії для харчових цілей використовують близько 30 мільйонів собак, при цьому переважна більшість населення цих регіонів не включає таке м’ясо до повсякденного раціону. У 2024–2026 роках ситуація стрімко змінюється: Південна Корея остаточно закриває індустрію, місцеві заборони множаться в Індонезії, а в Китаї закриваються окремі бойні, пов’язані з фестивалем у Юліні.
Практика має глибоке історичне коріння, пов’язане з уявленнями про лікувальні властивості, ритуальні потреби та доступність білка в періоди нестачі. Водночас сучасний світ дедалі частіше сприймає собаку як компаньйона, а не як джерело їжі, і ця зміна ставлення вже впливає на законодавство та повсякденні звички.
Давні сліди на археологічних картах і в хроніках
Археологи фіксують сліди споживання собачого м’яса ще в епоху заліза. На території сучасної Болгарії близько 2500 років тому собаки ставали частиною святкових бенкетів, і це не було вимушеним рішенням через голод — поруч знаходилися багаті запаси свійської худоби. Сліди розрубів на кістках свідчать про свідомий вибір, пов’язаний із ритуалом або особливим статусом страви.
У Китаї згадки про собаче м’ясо сягають щонайменше V століття до нашої ери. Там воно входило до лікарських трактатів і вважалося таким, що зігріває організм у холодну пору року. На Корейському півострові суп посинтхан (або босінтхан) століттями асоціювався з підтримкою сил у спекотне літо. У деяких регіонах Південно-Східної Азії та Африки собаче м’ясо пов’язували з обрядами ініціації або лікуванням певних недуг.
Ці традиції ніколи не охоплювали все населення. Вони існували паралельно з іншими кулінарними звичками і часто обмежувалися окремими громадами, сезонами або соціальними групами. Саме тому сьогоднішні зміни відбуваються так помітно: коли змінюється ставлення до собаки як до члена сім’ї, стара практика втрачає соціальну опору.
Азійський пояс: Китай, В’єтнам, Камбоджа та сусіди
Китай залишається країною з найбільшими обсягами. Оцінки коливаються навколо 10 мільйонів собак на рік. М’ясо продають на ринках окремих провінцій, переважно на півдні та північному сході. Фестиваль у місті Юлінь (Гуансі), який почали активно просувати з 2010 року, став символом цієї торгівлі. Хоча місцева влада вже давно дистанціювалася від офіційної підтримки, торгівля в період літнього сонцестояння триває, хоча й у значно менших масштабах, ніж десять років тому. У 2026 році вперше задокументовано повне закриття однієї з боєнь у рамках програми переходу на інший вид діяльності.
В’єтнам посідає друге місце за обсягами — близько 5 мільйонів тварин. Тут собаче м’ясо споживає помітна частка населення (близько 40 % за опитуваннями 2023 року), особливо серед чоловіків середнього і старшого віку. Страви готують у вигляді тушкованих страв, шашликів і супів. Частина собак надходить через кордон із Камбоджі, Лаосу та Таїланду.
Камбоджа, за оцінками, використовує 2–3 мільйони собак щороку. Індонезія — близько 1 мільйона, переважно в регіонах із немусульманським населенням (Північна Сулавесі, окремі райони Суматри та Яви). У Джакарті 2025 року запровадили заборону на комерційну торгівлю та забій, а на національному рівні триває робота над законом про захист тварин.
Південна Корея ще донедавна входила до цього переліку, але вже в січні 2024 року парламент ухвалив спеціальний закон, який з лютого 2027 року повністю забороняє розведення, забій і продаж собак для харчових цілей. До середини 2026 року кількість тварин на фермах скоротилася з 400–450 тисяч до приблизно 20 тисяч. Індустрія фактично згортається швидше, ніж очікували.
Африка та менш помітні регіони
У Західній і Центральній Африці собаче м’ясо споживають у Нігерії, Камеруні, Демократичній Республіці Конго, Гані та деяких інших країнах. У Нігерії практика пов’язана з уявленнями про лікарські властивості та з окремими культурними групами. Обсяги важко оцінити точно, але країна вже згадується серед лідерів після Китаю та В’єтнаму.
У Центральній Азії окремі випадки фіксують в Узбекистані, де м’ясу іноді приписують цілющі якості. У Північній Кореї практика зберігається. У деяких віддалених громадах Північно-Східної Індії (штат Нагаленд) також існують локальні традиції.
У Європі комерційна торгівля заборонена майже всюди. Проте в окремих сільських районах Швейцарії трапляються випадки особистого споживання собак, вирощених для цієї мети, хоча це рідкісне явище і не має комерційного характеру. В історичному контексті подібні практики фіксували в різних куточках континенту, але вони давно відійшли в минуле.
Законодавчі зсуви та швидкість змін
Південна Корея стала найяскравішим прикладом політичної волі. Закон 2024 року передбачає тюремні терміни до трьох років за забій і до двох років за розведення чи продаж. Влада пропонує фермерам компенсації та допомогу з переходом на інші види діяльності. Більшість молодого покоління вже сприймає собак виключно як домашніх улюбленців — у 2022 році кожна четверта родина мала собаку.
В Індонезії місцеві заборони охопили понад 120 регіонів і міст. Джакарта зробила крок на рівні столиці. Китай на національному рівні 2020 року виключив собак із категорії сільськогосподарських тварин, назвавши їх компаньйонами. Окремі міста (Шеньчжень, Чжухай) уже запровадили повну заборону. Фестиваль у Юліні втрачає масштаб, а програми з переведення колишніх учасників торгівлі на інші бізнеси почали давати результати.
Ці зміни відбуваються на тлі зростання кількості домашніх тварин, активного руху захисту прав тварин і занепокоєння щодо поширення сказу, яке часто пов’язують із неконтрольованою торгівлею собаками.
| Країна / регіон | Орієнтовний річний обсяг | Статус у 2026 році |
|---|---|---|
| Китай | близько 10 млн | легально в більшості регіонів, локальні заборони |
| В’єтнам | близько 5 млн | легально, висока поширеність |
| Камбоджа | 2–3 млн | легально |
| Індонезія | близько 1 млн | локальні заборони, рух до національної |
| Південна Корея | різке скорочення (десятки тисяч) | повна заборона з 2027 року |
Дані зібрані на основі звітів організацій захисту тварин та аналітичних оглядів станом на 2025–2026 роки.
Поширені уявлення, які не витримують перевірки
Один із найстійкіших міфів — що собаче м’ясо є повсякденною їжею більшості жителів Китаю чи Кореї. Насправді навіть у Юліні понад 87 % опитаних мешканців заявили, що рідко або ніколи не їдять його. У Південній Кореї частка тих, хто споживав таке м’ясо протягом року, впала до однозначних відсотків.
Інший міф стосується «давньої традиції» фестивалю в Юліні. Насправді його активно почали просувати лише на початку 2010-х як комерційний проєкт. Багато собак, що потрапляють у торгівлю, є викраденими домашніми улюбленцями, а не спеціально вирощеними для м’яса.
Існує також уявлення про особливі лікувальні властивості. Наукових підтверджень специфічної користі немає. Натомість ризики, пов’язані з відсутністю ветеринарного контролю та можливістю передачі сказу, документовані ВООЗ.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли туристи, почувши загальні розповіді про «азійські традиції», очікували побачити собаче м’ясо в меню звичайних ресторанів великих міст. Реальність виявилася зовсім іншою — страви доступні лише в спеціалізованих закладах окремих районів, і навіть там їхня популярність падає.
Питання, які найчастіше ставлять
Чи можна зустріти собаче м’ясо в ресторанах туристичних зон?
У великих містах Китаю, В’єтнаму чи Індонезії — вкрай рідко. Спеціалізовані заклади існують, але вони не орієнтовані на іноземців і зазвичай розташовані поза основними туристичними маршрутами.
Чи їдять собак у Європі чи Північній Америці?
Комерційна торгівля заборонена. Поодинокі випадки особистого споживання фіксують лише в окремих сільських громадах Швейцарії. У США з 2018 року заборонено забій і транспортування для харчових цілей.
Чому практика зберігається в одних місцях і зникає в інших?
Ключову роль відіграє зміна статусу собаки. Там, де тварина стає членом сім’ї, споживання стає соціально неприйнятним. Економічні фактори та міжнародний тиск також впливають.
Чи небезпечне собаче м’ясо для здоров’я?
Ризики пов’язані передусім із відсутністю регулювання: можлива передача сказу, паразитів та бактеріальних інфекцій. Саме тому багато країн розглядають заборону також і з точки зору громадського здоров’я.
Що відбувається з фермами в Південній Кореї?
Більшість закриваються. Частина тварин потрапляє до притулків і на усиновлення, проте масштаби створюють серйозний виклик для системи захисту тварин.
Сезонність і локальні особливості
У Китаї пік попиту традиційно припадає на літні місяці, особливо навколо літнього сонцестояння. У Кореї історично пов’язували споживання з періодом «бок нал» — найспекотнішими днями року. В Африці практика частіше має ритуальний або сезонний характер, пов’язаний із місцевими святами чи періодами полювання.
Регіональні відмінності всередині країн також суттєві. У Китаї південні провінції мають сильніші традиції, ніж північні. В Індонезії практика майже відсутня в мусульманських регіонах і зберігається серед окремих етнічних груп.
Зміна ставлення молодого покоління виявилася сильнішим фактором, ніж будь-які заборони. Там, де собаки живуть у квартирах і супроводжують людей на прогулянках, ідея використання їх як їжі втрачає будь-який сенс для більшості.
Сьогодні карта споживання собачого м’яса продовжує стискатися. Те, що ще два десятиліття тому вважалося усталеною практикою в кількох країнах, тепер існує переважно як локальне і часто маргінальне явище. Законодавчі рішення, зростання кількості домашніх тварин і відкритий діалог про ставлення до тварин уже змінили реальність у Південній Кореї та починають впливати на ситуацію в інших регіонах.
